Соціалізація особистості молодшого школярав умовах навчального   середовища

   Ми живемо у динамічному світі, що дуже швидко змінюється. Ці зміни стосуються усіх сфер нашого буття: техніки, що нас оточує, політики, яку проводять світові держави, цінностей, на які орієнтуються люди. Наше життя стало безперервним процесом адаптації, і саме від адаптаційного потенціалу особистості у значній мірі залежать її успіх та  можливості самореалізації.

    Сьогодні дитині потрібні не тільки знання, але і достатній рівень життєвої компетентності, сформованість таких особистісних якостей, які допоможуть знайти своє місце у житті, визначитися з колом своїх інтересів та  уподобань, стати активним членом суспільства і щасливою, упевненою  у власних силах людиною.

    Таким чином,  зміни у суспільному житті і свідомості вимагають від нас, педагогів, визначити нову мету навчання та виховання – створення креативного освітнього середовища для соціалізації особистості, здатної до життєтворчості та самореалізації у нових соціальних умовах.  

    Одне з головних завдань виховання сьогодні полягає в підготовці підростаючої особистості до вступу в доросле життя, до життєдіяльності в оточуючому її середовищі, яке має тенденцію до постійної зміни. Тому дитина загальноосвітньої школи має не тільки постійно пристосовуватися до конкретних умов, а й бути готовим до їх змін. Мова йде про вміння відповідно самостійно діяти в конкретних ситуаціях, що чекають на людину в соціумі. Отже, створення умов для формування основ соціалізації

особистості школяра є актуальною проблемою сучасної загальноосвітньої школи. 

    Соціалізація – це сукупність усіх соціальних процесів включення індивіда у соціальні відносини через засвоєння накопиченого соціумом досвіду, системи норм та цінностей, що дозволяють йому функціонувати як повноцінний член суспільства.

   Протягом навчання у початковій школі дитині необхідно засвоїти елементи етикету, символіки, навчитися розуміти   значення жестів, поз, міміки та пантоміміки, пов’язані з тілом і статтю, реалізовувати фізичні задатки, дотримуватись гігієни, режиму, сприяти оздоровленню організму, фізичному саморозвитку та психофізичному балансу.

   Ефективним середовищем для формування згаданих вище показників  соціалізації особистості молодшого шкільного віку зокрема, є оточення, в якому відбувається   взаємодія та встановлюються і розвиваються найбільш глибокі  особистісні контакти. Основна роль у створенні такого середовища належить педагогам, тому що основним видом діяльності школяра є навчально-пізнавальна. Саме вчитель має сконцентрувати свої зусилля на створення інкубаційного  навчального простору, який сприяв би формуванню в особистості таких структурних компонент соціалізованості, як  загальнолюдських цінностей, способу життя в колективі, незалежності, впевненості та самостійності, ініціативності та незакомплексованості, соціальної поведінки, яка схвалюється суспільством.

     Навчально-пізнавальна діяльність молодшого школяра значною мірою залежать від стилю взаємин, що складаються у них з учителем. Особливістю соціальної ситуації розвитку молодших школярів є те, що в їхньому житті з’являється вчитель, авторитет якого надзвичайно високий. Все мовлене ним сприймається дітьми як «істина в останній інстанції». У зв’язку з цим характер спілкування класовода і малюків набуває вирішального значення, особливо в період їх адаптації до школи.

    Шкільна соціалізація учнів початкових класів є ефективною за умови забезпечення єдності навчання і виховання дітей в дитячому садку, в стінах школи та сім'ї.

    Тільки за умов активно-позитивного впливу вчителя на дітей у них формуються впевненість у собі і своїх можливостях, надійність і захищеність, вміння легко налагоджувати взаємини з ровесниками, слухати інших, бачити позитивні риси та недоліки як свої, так і товаришів. Це вказує на те, що дитина входить у ритм шкільного життя без психологічних перевантажень, нервувань, тобто вона позитивно спрямована на все, що вимагає від неї школа.                                 У зв’язку з цим пригадується думка: тільки той Учитель, який не пригнічує, а підносить, не ламає, а формує, не диктує, а вчить, не вимагає, а довіряє, переживає разом з дитиною багато щасливих хвилин. Тож не забуваймо, що людство довіряє нам найдорожче – своїх дітей. А відтак велика відповідальність лежить на нас, педагогах.

  Молодший шкільний вік виступає основним етапом формування суб’єкта діяльності спілкування та пізнання. З початком шкільного навчання змінюється соціальна ситуація, яку утворюють єдині та неповторні специфічні для даного віку відносини між дитиною і середовищем. Специфіка процесу соціалізації учнів початкових класів пояснюється   підвищеною чутливістю кожної дитини до змісту власного «Я», що робить її сприйнятливою до зовнішніх впливів. Важливо, щоб освітньо-виховне середовище класу створювало у свідомості дітей позитивну модель поведінки.

   Освітньо-виховне середовище, в якому навчається дитина, повинно бути комфортним для вільного розвитку творчого потенціалу кожної дитини.         

    Розвиток системи духовно-моральних цінностей особистості не може проходити без її участі в суспільно-корисній праці, без проявлення активності, ініціативності, ентузіазму. Тому ми створюємо такі умови, в яких учні змогли б проявити свої знання, вміння та навички, оволодіти новими формами активності.

    Підсумовуючи усе вищесказане, ми можемо стверджувати, що соціалізація є одним з найважливіших завдань вчителя, адже діти входять у новий, значно ширший за їхню родину, соціальний круг, а вчитель початкової школи стає головним посередником у соціалізації дитини. Саме вчитель створює для дитини такі умови освітньо-виховного середовища, що допомагають розв’язати природно-культурні, соціально-культурні та соціально-психологічні завдання, без чого успішна соціалізація неможлива.